Бабуся на зарплати «Я відмовилася сидіти з онуком задарма»

Бабуся на зарплати «Я відмовилася сидіти з онуком задарма»

«Катастрофа! Бабуся просить гроші за те, що вона сидить з онуками! » Такими темами рясніють жіночі форуми. Здебільшого старше покоління засуджують за меркантильність, дорікають в нещирою любові до онуків. Але у ситуації, як у медалі, дві сторони. І у таких бабусь теж є свої аргументи. Причому цілком переконливі. Судіть самі.

Текст: Любов Висоцька • 3 лютого 2020

«Мені 57 років, з чоловіком розлучилися багато років тому. Він вдруге одружився, поїхав з новою сім’єю в іншу країну. А ми з донькою залишилися в Росії.

Середина 90-х – самі пам’ятаєте, яке було час. Щоб забезпечити себе і дитину, доводилося крутитися як білка в колесі. З тих пір для мене найстрашніше – бути фінансово залежною від інших людей.

Тому в свої 57 я навіть не думаю про пенсії. Я бухгалтер. Заробляю не сотні тисяч, звичайно, але вистачає на те, щоб забезпечувати гідний рівень життя і при цьому ні від кого не залежати. До того ж працюю я більшу частину часу віддалено, мене це цілком влаштовує.

Дочка вже доросла. Вийшла заміж, народила синочка. Живемо ми окремо: я принципово проти двох господинь на одній кухні. Онук чарівний, я його обожнюю, всіляко балую. У садок Тимур піде тільки восени, коли йому виповниться три роки. Дочка в декреті і не збиралася виходити з нього завчасно. Але тут прибігла до мене вся збуджена.

– Мам, – каже, – уявляєш, начальник відділу йде на підвищення. Мені зараз запропонували його місце, але за умови, що я виходжу з декрету максимум через місяць.

Новина відмінна, годі й казати. Підвищення – це і зарплата інша, і самооцінка різко вгору. Але як же Тимур?

Дочка, виявляється, вже все продумала.

– Давай, – пропонує, – ти з ним посидиш, поки він в садок не піде. Ти ж все одно в основному будинку працюєш. Навіщо няня, якщо є рідна бабуся.

Взагалі-то я з онуком залишаюся без проблем. Було таке, що й на ніч, коли молодь на вихідні в будинок відпочинку їздила.

Загалом, я погодилася. На сімейній пораді вирішили, що перед виходом на роботу дочка з чоловіком з’їздять на десять днів у відпустку, а Тимура залишать мені. Я заодно потренуюсь, подивлюся, як дитина буде поєднуватися з роботою.

Виявилося, поєднуються вони погано. Як на зло, період відпустки збігся з періодом бухгалтерських звітів. Оформляти документи, паралельно намагаючись не випустити з виду шебутной дитини; робити розрахунки під акомпанемент повторюваних по колу мультфільмів … Зосередитися було неможливо. А мав бути ще похід до Пенсійного фонду та податкової … Загалом, на четвертий день я зателефонувала начальнику і збрехала, що прихворіла.

Тиждень, що залишився я провела в роздумах. З одного боку, інших варіантів, раз дочка принципово проти няні, немає. Свекри живуть в іншому місті. Викликати ту бабусю – це або селити її до дітей, або знімати житло. Відразу немає – по обом пунктам.

З іншого боку, працювати і одночасно доглядати за малюком я не зможу. Роки, вибачте, все ж вже не ті. А потім ще почнеться: «Мам, Тимур в садку захворів, треба терміново посидіти», «Мам, не встигаю його забрати, будь ласка, виручи», і так далі.

Бабуся на зарплати «Я відмовилася сидіти з онуком задарма»

Варіант «не даси дочку працювати» я навіть не розглядала. Таким шансом треба користуватися. Значить, залишається інший варіант – звільнятися мені.

Дітям, коли приїхали, я всі свої міркування виклала.

– Тільки, – кажу, – жити-то мені на що.

У дочки перший порив: мама, переїжджай до нас, а квартиру здавай. Гроші витрачай на себе.

Я категорично відмовилася: хочу бути сама собі господинею, жити в своєму будинку. І запропонувала зустрічний варіант: оформляю пенсію, але вона буде йти на мої особисті потреби. А комунальні послуги, їжа, ліки – це нехай вони мені оплачують. Або ж нехай призначають мені «зарплату» – хоча б тисяч 15-20. Щоб мені не треба було кожного місяця списки писати, рахунки приносити, просити грошей на відпочинок, на кіно, на одяг. Для мене це принизливо і неприйнятно. Зрештою, я зараз заробляю більше, втрачати фінансову незалежність не хочеться. Хіба я не маю права зберегти свій нормальний рівень життя?

Дочка, бачу, образилася. Мовчала дня чотири. Потім зателефонувала і відчуженим тоном сказала, що вони згодні на зарплату.

В такому форматі живемо вже третій місяць. Тільки от у стосунках наших з дочкою щось надломилося. Вона стала дозволяти собі командний тон, докори, зауваження, що я щось роблю не так. Тепер я для неї не мама, а няня на окладі. Був неприємний момент, коли я запропонувала погуляти з Тимуром в вихідний. Так у мене поцікавилися, скільки я за це візьму понад звичайний.

Мені боляче і прикро. Я за собою провини не відчуваю, я ж не заробляю на онука, а всього лише компенсую свої витрати. Пенсія плюс те, що мені дають діти, значно менше те, що я заробляла бухгалтером. Як нагадати дочки, що, незважаючи ні на що, я не найманий працівник, а все та ж любляча мама і бабуся? »

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code